Минув нестерпно-нескінченний день…
Для багатьох він став, на жаль, останнім.
Знов сіло сонце під пісні сирен,
Зловісних, як у міфах стародавніх.
Звикаємо поволі ми до них…
Все менше шкіл вцілілих і будинків…
Та найстрашніше з усіляких лих –
Це чути, як ридають українки.
Вони, немов поранені птахи,
Кричать синів ховаючи і доньок;
І мимо волі згадують гріхи,
Які робили ще до похоронок.
Слова недобрі, наче стусани,
Боліли у серцях дітей роками
Та попри все, у дні страшні війни
Син став на захист і сестри, і мами…
А другий син… Йому в цей світ прийти
Завадив мамин співучасник-вбивця…
Бог бачив все. Він вбивць не захистить,
А за невинно вбитого помститься.
Бо тільце розшматоване його
По-людськи навіть і не поховали.
А, може, це за хлопчика того
Година помсти Божої настала?
Минає ще один жахливий день,
Та жах суцільний можна зупинити -
Молитва каяття під час сирен
Творить дива і може світ змінити.
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Ибо каким судом судите, [таким] будете судимы - Николай Николаевич С приходом интернета в жизнь людей, все как бы изменилось. Пришла обманная жизнь (виртуальная) не настоящая. Пришла виртуальная дружба и тоже не настоящая. Писать и говорить о дружбе и любви в интернете легко. Ты часто не видишь лиц тех, кто это пишет. И вообще можно ли виртуально дружить или любить? Конечно нет. Общаться можно, но любить и дружить, здесь нужен близкий контакт.
Любая школа есть школа. Даже из тюремной школы люди выносят правильные мысли. Друзей много не бывает, тем более настоящих. Тех, кто может положить свою жизнь за тебя. А если нет, то это просто общение. Так его и принимай и не больше того.
