***
А дощ все йде і йде…
Нехай іде і не вщухає!
Я все своє життя вмираю.
І оживаю кожен день.
Я все своє життя вмираю,
Я йду до Тебе, Боже мій!
Я умираю й обираю
Від смерті викупом цей біль.
Та дощ ущух, замовкло небо –
Бо впали зливи на поля.
Життя моє! То так вже треба,
Щоб небом тішилась земля!
Олеся Білоус,
м. Київ, Україна
Народилася 1983р. в Киргизії в родині геологів. Після здобуття Україною незалежності разом із батьками повернулася на Батьківщину. Дитинство минуло на Житомирщині(смт. Червоногранітне). Закінчила Житомирський державний університет ім. Івана Франка (2006), Національний педагогічний університет ім. М. Драгоманова (магістратура,2007). Навчаюся в аспірантурі Науково-дослідного інституту українознавства на філософському відділенні. Вірші пишу з дитинства. Поетичні твори, журналістські матеріали та публіцистика друкувалися в альманахах "Зоряні роси", "Вітрила", газетах "Вільне слово", "Прапор", "Християнство", "Євангельська нива". Заміжня. Член церкви «Дім Євангелія» (ВО ЄХБ, Київ)
Дорогие читатели! Не скупитесь на ваши отзывы,
замечания, рецензии, пожелания авторам. И не забудьте дать
оценку произведению, которое вы прочитали - это помогает авторам
совершенствовать свои творческие способности
Публицистика : Фабрика смерти. - Леонид Каночкин Кто-то, быть может, спросит: Почему столько людей заражаются различными инфекциями, находясь в американских больницах? Как человек, работающий в этой системе, скажу, что в "лучших" в мире больницах обычное явление, когда в одной палате лежит туберкулёзник, а в соседней - пациент с ослабленной иммунной системой, то есть больной СПИДом, раком и т. д. Когда я начал работать в этой "передовой" системе, было дико смотреть на это. Ведь в нашей "отсталой" системе инфекционные больные всегда были отделены от других больных, а больные туберкулёзом вообще лежали в специальной туберкулёзной больнице. А здесь медсестра всё время бегает между инфекционными и чистыми палатами...
